Мій Блог
Чому виникають проблеми.
Чому виникають проблеми. Насправді життєві проблеми та невдачі – це сприйняття ситуації РОЗУМОМ. Як це виглядає насправді? Людина – істота багаторівнева. Верхні шари свідомості мають інформаційну структуру. Саме звідти приходять завдання для душі. Ще раз: не проблеми, а завдання. У цей момент мозок починає вибудовувати події так, щоб реалізувати ці завдання. Відбувається так: людина починає втрачати те, що для неї дороге або важливе: стосунки, близьких людей, гроші, позитивні емоції, заняття, тощо. Значить, ці речі на цей момент не настільки важливі й забирають надто багато уваги та енергії. Сигналом для виконання завдання душі є неясне занепокоєння. У разі відтермінування виконання завдання з’являється тривога.
Замість того, щоб замислитися, що хоче вищий рівень свідомості, людина зазвичай починає ще старанніше займатися «справами» – зберігати стосунки, більше працювати, глушити негативні емоції – варіантів багато, все не буду перераховувати. У такому разі ситуація погіршується і проблем стає більше.
Поставте собі запитання: що в мене забирають у цей момент? Значить ця сфера перевантажена увагою, енергією та емоціями. Яка це сфера? Який рівень свідомості за неї відповідає? Хто не знає – шукайте інформацію, бо тільки так можна послабити хватку мозку й не допустити катастрофічних змін у житті. Завдання душі має бути виконано. а от якими втратами це обійдеться – для вищих шарів свідомості абсолютно не важливо. Річ у тім, що нижні рівні навіть не підозрюють про наявність верхніх і навпаки. Тобто в разі опору постраждає тіло і все, що з ним пов’язано – здоров’я, близькі люди тощо. Так працює будь-яка система. Маленька підказка: те, що зазвичай заважає, у цьому разі може допомогти. Це РОЗУМ (логіка, аналітика і знання). Але використовувати його потрібно правильно. Удачі в роздумах.
Трохи про намір.
Тільки подумайте: щоб заробити гроші – потрібні гроші, щоб узяти на себе відповідальність – потрібна відповідальність, щоб стати розумним – потрібно мати розум, і так далі. Як же отримати те, чого немає, але дуже треба? У цьому парадоксі є одна важлива сполучна ланка – намір мати. Саме він дає можливість почати з нуля і рухатися по наростаючій, не зраджуючи своїм бажанням і цілям. Але до цілей і бажань потрібно дозріти, тобто мати їх до того, як вони почнуть реалізовуватися на голому місці.
Що відбувається, якщо людина недостатньо готова? Мозок, який не любить змін і буде до кінця їм протистояти, просто створюватиме ситуації одну за одною. Це давні механізми захисту для виживання тіла. Схема така: зміна = смерть тіла і мозку, отже, не можна допустити змін. Як ви думаєте, чи здатна людина з її недосконалим неокортексом боротися з древніми структурами, яким близько 500 млн років? Ні, звісно. Ось і борсається людина, а зробити нічого не може.З чого можна почати? З усвідомлення того факту, що кожен індивід створює події свого життя сам. Точніше, він не має наміру (боїться) щось змінити, а стародавні структури мозку (рептильний і мозочок) йому в цьому активно допомагають. Але як допомагають! Зазвичай від такої допомоги стає тільки гірше. Мається на увазі, що з людиною відбувається щось, що їй украй не подобається. І це допомога. У такій ситуації треба мати тверезий розум, щоб запідозрити втручання власного мозку. Але ж це його витівки. Наведу приклад. Кілька разів під час роботи з людьми за методикою німецької нової медицини мені траплялися випадки, коли людині видаляли вузли на щитоподібній залозі. А знаєте, чому вони виникають і чому після видалення продовжують рости знову? Це називається «конфлікт повільності». Людина вважає, що через власну повільність вона багато в житті втрачає. І ось тут вмикається біологічна програма для допомоги від його величності мозку.Дається сигнал на збільшення кількості гормонів, щоб особина швидше бігала і метушилася. Результат – гіпертиреоз. Хто створив хворобу? Екологія? Погане харчування? Ні – процес був запущений самим організмом під впливом психіки та за сприяння мозку. За таким самим принципом події відбуваються в інших сферах життя. Думайте. А краще спробуйте погодитися з тим, що пора брати на себе відповідальність. Але спочатку необхідно обзавестися наміром цю відповідальність прийняти, інакше знову всі навколо будуть винні. Коли є намір, людину вже ніщо не зупинить. удачі.
Стан боротьби
Стан боротьби виснажує людину, забирає сили, заганяє в депресію. Не важливо, за що боротися чи проти чого – витрата сил при цьому одна й та сама. Цікава деталь: якщо одна зі сторін не вступає в боротьбу, то її не відбувається. Життя зазвичай зводить двох однакових особистостей, які не проти вступити в конфронтацію. Навіщо? – Для досвіду: щоб подивилися на результати, вирішили, чи треба їм це, відчули всередині всю «красу» боротьби.
Насправді людина сама створює події свого життя і сама має брати відповідальність за те, що відбувається. Але в 95% випадків войовнича особистість звинувачує інших, робить їх винними у своєму неблагополучному стані.Замість того, щоб подякувати за взаємовигідну співпрацю і шанс змінити налаштування всередині себе. Ваші невдалі шлюби, погані стосунки з начальством, клієнтами, родичами, дітьми, сусідами, грошима, речами – це всього лише діагностика від Вищої Свідомості (яка, до речі, перебуває всередині вас). Після діагностики зазвичай слідує курс терапії, так треба, інакше навіщо щось діагностувати? І лікуєте ви себе самі, створюючи ситуації на межі пекла і виживання, як усередині, так і зовні. Начебто все на благо, але аж надто то як! Так, життя лікує неприємно. Набагато безпечніше, але довше і дорожче, ходити до психолога, скласти на нього відповідальність.І ось ще! Багато хто не може собі це дозволити, тому що завдання то стоїть яке: взяти на Себе відповідальність (а не скласти на лікарів, психотерапевтів). І ваша вища свідомість, знаючи такий косяк за вами, не дає грошей на фахівця. Шукайте самі інформацію, працюйте з нею, розвивайтеся, а там і вчитель прийде, коли учень буде готовий його слухати і чути. Удачі)
Про вибір.
Щоб було зрозуміліше, спеціально склала список. Можливо, він не повний, але суть вловити можна.
Люди не порушують ваші кордони – ви самі за них виходите.
Вас не вчать жити – ви самі вибираєте, кого слухати.
Не гроші вибирають вас – ви вибираєте гроші.
Емоції не виникають самі – ви їх створюєте і відчуваєте.
Хвороба не приходить – це ви допускаєте спеціальну біологічну програму з метою розвитку.
З вами не чинять жорстоко – ви обираєте жорстокість, щоб нарешті почути себе всередині й почати діяти відповідально й усвідомлено.
Пам’ять сама не стирається. Ви обираєте не пам’ятати про події.
Вас ніхто не контролює. Ви обираєте перекласти відповідальність на іншу людину.
У вас не забирають енергію. Ви обираєте її віддати.
Вас ніхто не просить про безкоштовні послуги. Ви обираєте їх надати.
Вас не ображають. Ви вибираєте образитися.
Вас не виводять із себе. Ви обираєте вийти із себе.
Хочу поділитися інформацією, чому на пропозицію просто поговорити люди, які потребують допомоги, просто не реагують. Або вигадують для себе відмовки, на кшталт дорого (дорого поговорити????), немає часу, не вражає аватар психолога, хочу спати, потім, довгий пост, і таке інше в тому ж дусі.
Так ось: щоб вчинити дію, потрібно набратися сміливості. Розповісти про свої проблеми, почуття, сімейну передісторію, життєвий досвід. Як це працює, точніше, як це не спрацьовує: вся справа в астральному шарі свідомості. Це поле бажань, емоцій, сполучна ланка між досвідом і подальшими діями.
Якщо досвід був негативним, до того ж емоційно забарвленим, тоді подія відклалася в підсвідомості як небезпечна. Наступного разу підсвідома реакція полягатиме в такому: стовбур мозку, що відповідає за безпеку, і близько не дасть підійти до проблеми. Навіть для того, щоб її усвідомити і вирішити.
Буде виділятися енергія для боротьби з об’єктом, який, на думку рептильного мозку, становить небезпеку для життя індивіда. Але відразу енергія не виділяється, за винятком справді небезпечних ситуацій, які потребують негайного реагування. Перший контур захисту – це лінь, небажання розбиратися у власних проблемах, що й роблять більшість тих, хто потребує допомоги. Другий контур – страх. Третій – хвороба. Навіть якщо людина пройде перші два випробування, на третьому вона, швидше за все, зіскочить з ідеї змінити життя на краще, оскільки з’явиться більш важливе заняття – турбота про здоров’я. Тут вже точно не до психотерапії, вижити б. Ось і закінчуються всі спроби, так і не розпочавшись.
Сам процес має такий вигляд: бажання людини розв’язати свої проблеми, наприклад, із чоловіками, передбачає запит у підсвідомості, чи згодна вона виділити енергію для цієї дії.Підсвідомість видає результат: це небезпечно, чоловіки небезпечні (підставте сюди будь-яку проблему, принцип один). І викликає в пам’яті негативно забарвлені події у вигляді емоцій страху, ненависті, безпорадності тощо. Тобто через емоції активується стовбур мозку – давні структури. Той своєю чергою починає процес блокування дій, як було описано вище, і людина біжить від власної ідеї, як від вогню.
До чого це я: дуже багато пропоную допомоги, але відгуків одиниці, щойно торкаємося болючої теми, людина «робить ноги». І зауважте – це все безкоштовно. Хоча в мене є власні розцінки на послуги, досвід, знання не тільки психології, а й інших суміжних наук, за допомогою яких я підтверджую версію на користь тієї чи іншої проблеми. Пишу і пропоную не всім, а лише тим, чиї випадки для мене є цікавими і корисними (маю ж я отримати хоч якусь користь від процесу).
Дуже сподіваюся, що моя публікація буде цікава навіть професійним психологам, готовим допомагати і бажаючим щось змінити на краще. Бажаю всім сміливості та легкого шляху трансформації свідомості.
Що трапилося – те й цінність
Якось мені трапилася фраза: що трапилося – те й мета. Подумавши кілька місяців! Я вирішила трохи змінити трактування, бо мета і цінність – різні поняття. Зараз поясню. Для когось це стане справжнім відкриттям, як колись здивувало мене.
Мета – це фактично намір щось здійснити, отримати. Усередині при цьому є відчуття, що це об’єкт доступний і навіть є певний план, як його дістати. Людина ясно уявляє собі, що саме вона хоче і як цього домогтися, тобто має енергію для дії. Цілі перебувають у віданні ментального шару свідомості, тобто вони усвідомлювані.
Цінність – це не завжди усвідомлювані об’єкти, стани. Тому що вони перебувають у віданні будхіального шару свідомості, де інформації набагато більше, ніж енергії. Потрібно добре попрацювати, щоб виявити власні цінності. Особливо складно, коли вони змінюються протягом життя, але минулі, забуті, продовжують працювати й давати ті результати, які людина має на сьогоднішній день. Намацати в собі забуту інформацію дуже складно, особливо якщо вона була отримана в потоці довіри й любові, але без усвідомлення (тобто в ранньому дитинстві).А ось тепер подивимося на свої результати і чесно відповімо собі: задоволені? Рідко трапляються люди, які повністю задоволені, навіть якщо так кажуть. І рідко трапляються ті, хто зовсім не задоволений своїм життям. Особисто я в практиці тільки раз зустріла людину, яка сказала, що все життя ненавиділа себе.
Щоб краще розібратися, пропоную виписати на листок ті факти з життя, які вас не влаштовують. Зробити дзеркальне відображення своїх невдач, претензій, образ, заздрості, ненависті, недоліків. Зробити це дуже просто, бо не потрібно думати. Щойно людина починає думати, вмикається захист підсвідомості у вигляді ліні – це тільки перший периметр, а їх три. Але поки що мова про інше.
Наступний крок – подивитися на записи і визнати, що це і є наші цінності. Не цілі, ні, бо впевнено і цілеспрямовано людина не буде робити себе і своє життя важчим і гіршим, та ще й з радістю давати на це енергію. Не логічно, не ефективно, безрезультатно в тому сенсі, що позитивного результату немає, того, який би нас влаштував. Що сталося, те й цінність. Зараз може почати «підвисати» мозок, тому що через нього проходила вся інформація і досі він перебував у повній впевненості, що все правильно. Може й правильно, але безрезультатно для нас.Цікаво те, що цінності не виникають самі по собі. Їхнім автором є хтось, хто був близький і користувався довірою. Інформація приймалася без перевірки та критики.
Наведу приклад з особистого досвіду, як я розбиралася зі своїми цінностями. Навіть слово «цирк» тут не дає повної картини відчуттів. Коли я приїхала за кордон, маючи дві вищі освіти, але не знаючи мов, єдине, що мені було доступно – це фізична робота. Як мені тоді здавалося – це логічно. Але… що сталося, те й цінність… як виявилося, в моєму розумінні робота – це не легка праця, а обов’язково важка фізична. Тобто я тільки тоді ціную роботу, якщо вона валить мене з ніг і на ранок я не можу піднятися. Коли розібралася – була в шоці кілька днів. У чому ж причина такого мислення? І хто автор?Моя мама за родом діяльності була змушена постійно тримати себе в хорошій фізичній формі. Навчила цього і мене. Ось і закріпилося поняття – орати все життя треба не шкодуючи себе. Довелося «переписувати» поняття роботи з самого дитинства. Тільки потім ситуація почала змінюватися.
Ось ще приклад, але вже не мій. Бабусине виховання призвело до того, що прагнення до достатку в людини повністю знецінилося. Постійне перебування в дитинстві з бабусею сприяло прищепленню поняття, що гроші не головне. А ще плюс заздрісне і презирливе ставлення до багатших сусідів зробили свою справу – бідність як цінність була вмонтована у свідомість. З цим людина і дожила до сорока років, повністю приймаючи таку політику.
Якщо цікаво обговорити, хто що накопав у себе з цієї теми, пишіть коментарі, можна анонімно. Головне – визнати косяки у своєму мисленні та ідеалах (цінностях).
Заздрість – що це і як працювати з собою
Чи доводилося вам мати справу із заздрісними людьми? Якщо так, то напевно ви відчули щось, що походить від тієї людини. Щось неприємне, що змушує вас здаватися меншими, ніж ви є, і водночас не розуміючи, що відбувається.
Так ось: зворотний бік заздрості – це захоплення. У вас є те, чого немає в тієї людини, і вона комплексує через це «щось». Але при цьому намагається нашкодити. Загалом заздрість можна зробити двигуном прогресу й успіху. Для цього необхідно розібратися, що є предметом заздрощів, отже, предметом захоплення.
Найчастіше люди не хочуть займатися цим питанням, бо визнати в собі наявність заздрості означає визнати власну недосконалість. Виходить заплутана історія: я заздрю, але не визнаю цього, кількість негативних емоцій зростає, через це ще більше заздрю. Замкнуте коло. Кому від цього погано? Тільки самому заздріснику. Людині, яка потрапила в немилість – частково, бо вона може вийти із ситуації в будь-який момент із найменшими втратами.
Дивіться, скільки проблем у того, хто не хоче розбиратися з власною заздрістю. Страх, відчуття власного безсилля гірше нікуди, неможливість знищити «противника» остаточно (діє кримінальне покарання), низька самооцінка через приховане захоплення чиїмись якостями, схильність до підміни понять – захоплення/заздрість. На підтримку цих комплексів йде величезна кількість енергії – це факт. Але найголовніше – йде саме нова енергія, а стара залишається невитраченою, вона перетворюється на щільні згустки на рівні фізичного тіла. Людина починає хворіти тим органом, у віданні якого перебуває предмет заздрості. Наприклад, жінка заздрить подрузі, в якої є чоловік. Це 2я чакра – гроші та стосунки, а також органи малого таза. Маємо проблеми із сечостатевою системою. Це коротко.
Йдемо далі: почуття заздрості не виникає саме по собі. Обов’язково має бути джерело, яке передало людині таке мислення. Вербально чи невербально.Тому потрібно розбиратися, від кого це почуття прийшло, чиї цінності ви зараз підтримуєте, не здогадуючись, наскільки шкодите собі.
Тільки правда здатна заспокоїти почуття заздрості. Чесно сказати собі, ким я захоплююся і чому. Програма максимум – змінити ставлення до предмета заздрості та власні вчинки, тобто не намагатися нашкодити людині.
Погана новина – на заздрість часто страждають люди з нарцисичним розладом особистості. Це такі енергетичні вампіри, які використовують цілком власну енергію, та ще намагаються взяти в інших у вигляді негативних емоцій. Дуже погана новина – цей тип розладу не лікується ні психологами, ні психіатрами, ні навіть самою людиною. Принаймні, я таких випадків не знаю. Залишається сподіватися, що заздрісник – це в кращому разі людина, яка підмінила поняття на ментальному рівні й не бажає з цим розбиратися. Отже: якщо відчуваєте, що всередині є заздрість до когось, дайте відповідь собі, чим ви захоплюєтеся в цій людині. А краще написати. Якщо є бажання – пишіть коментар анонімно. Головне діяти.
